Содержание
Почну з ситуації, яку легко впізнати. Проєкт живе, коміти летять, задачі множаться, клієнт пише «давай швидше». А ти сидиш і рахуєш: скільки часу з’їсть деплой, скільки нервів з’їсть середовище, і чи витримає все це типовий хостинг без сюрпризів.
Я не маю нічого проти shared-хостингу. На ньому виросла купа сайтів. Він часто рятує, коли потрібен простий WordPress, лендинг, невеликий блог. Платиш, заливаєш файли, база під рукою, панель керування знайома.
Але коли ти розробник і працюєш із застосунком, який має залежності, черги, воркери, різні версії PHP/Python/Node, або просто хочеш прогнозовану поведінку — shared-хостинг починає нагадувати квартиру з сусідами за тонкою стіною. Ніби й жити можна, але будь-який гучний звук з іншого боку — і вже некомфортно.
У цій статті я порівняю Docker-контейнери і shared-хостинг не з позиції «що модніше», а з позиції «де розробнику легше працювати й менше ловити граблі». Будуть і сильні сторони shared, і моменти, де Docker реально рятує, і типові помилки, які роблять новачки в обох підходах.
З чого все починається: перший деплой
На shared-хостингу старт майже завжди простий. FTP/SFTP, менеджер файлів, база в панелі, домен підв’язали — полетіли. Якщо проєкт без складної логіки, це реально зручно.
Але розробник дуже швидко натикається на дрібниці, які з часом стають великими: немає потрібної версії інтерпретатора, розширення не встановлені, параметри PHP обмежені, черги фонових задач працюють через костилі, а доступ до процесів і логів обмежений.
З Docker перший запуск інколи складніший. Потрібно описати середовище: образ, порти, томи, змінні. Зате після цього з’являється те, чого на shared майже немає: повторюваність. Середовище можна підняти на будь-якій машині — і воно поводиться так само.
Біль, яку розробник відчуває першим: залежності
У shared-хостингу залежності — це постійний компроміс. Хочеш конкретну версію PHP — її може не бути. Потрібен модуль — пиши в підтримку або шукай обхід. Node-пакети? Python-бібліотеки з native-збіркою? Часто починається цирк.
Docker знімає половину цієї болі. Потрібен Python 3.12 і конкретні системні пакети — додаєш у Dockerfile. Потрібна своя версія nginx або специфічна збірка PHP-FPM — ставиш, як треба. І найголовніше: опис залишається в репозиторії.
Це дрібниця, поки проєкт маленький. Коли проєкт живе рік-два, і його підтримують кілька людей, опис середовища в коді починає працювати як страховка.
Оновлення без азарту: що ламається і чому
На shared-хостингу оновлення часто приходять «згори». Хостер оновив версію PHP або OpenSSL — і твій застосунок отримав сюрприз. Ти можеш навіть не знати, чому воно зламалося. Починаються пошуки: що змінилося, де, коли, ким.
У контейнерному підході сюрпризи теж бувають, але інші. Ти оновлюєш базовий образ, і раптом тест падає. Різниця в тому, що ти бачиш точку зміни: оновив образ — отримав результат. Легше відкотитися. Легше відтворити проблему.
Як розробнику мені важливо не «щоб не ламалося ніколи», а щоб можна було швидко зрозуміти причину і відновити роботу. Тут Docker часто виграє саме передбачуваністю.
Логи й дебаг: де простіше дихати
У shared-хостингу логи існують, але доступ до них не завжди прямий. Десь можна глянути error_log у панелі, десь потрібно шукати по файловій системі, десь усе ріжеться. Буває і так: ти бачиш лише 500 помилку без деталей.
З контейнерами логіка пряміша. Сервіс пише в stdout/stderr — ти читаєшdocker logs. Хочеш агрегувати — підключаєш стек логування. Хочеш тимчасово зайти всередину — заходиш і перевіряєш.
Так, якщо все робити «на коліні», можна створити хаос і в Docker. Але коли ти хоч раз налаштуєш нормальну схему логів і метрик, повертатися до «а де там мій лог-файл» не дуже хочеться.
Ресурси і «сусіди»: де криється різниця
Shared-хостинг — це завжди про сусідів. Навіть якщо хостер усе добре налаштував, тобі ніхто не гарантує, що поруч не запустять щось прожерливе. Піки навантаження можуть приходити без попередження.
Контейнери на власному сервері або VPS дають іншу картину: ти контролюєш ресурси і бачиш, хто саме їх споживає. Можеш обмежити контейнер по CPU/RAM, а можеш навпаки дати йому більше, якщо треба.
Для розробника це інколи означає просту річ: проблеми з продуктивністю можна відтворити і діагностувати. На shared ти часто сидиш у темряві і лише здогадуєшся.
Безпека: спокій без ілюзій
Shared-хостинг часто виглядає безпечним через те, що «там все під наглядом». Панель, обмеження, права, заборони — наче й добре. Але у тебе мало контролю. Ти не бачиш багато шарів системи.
Docker теж не дає «магічної безпеки». Контейнер використовує ядро хоста. Неправильні права, зайві volume, запуск під root — і ризики ростуть.
Різниця знову в контролі. Коли ти керуєш середовищем, ти можеш планомірно зменшувати ризики: запускати процеси без root, не монтувати зайве, не відкривати порти без потреби, тримати образи в актуальному стані.
Командна робота: як середовище впливає на людей
Є річ, про яку мало говорять, але вона сильно б’є по розробці: «у мене працює». На shared-хостингу у кожного може бути свій локальний стек, а прод живе за іншими правилами. Потім ми дивуємося, чому баг не відтворюється.
Контейнери прибирають частину цього хаосу. Команда бере один compose-файл — і піднімає однакове середовище. Стає менше «магії», більше повторюваності.
Це не означає, що помилки зникнуть. Але зникає клас неприємних помилок, пов’язаних з різницею середовищ.
Коли shared-хостинг виграє
Щоб не створювати культ Docker, скажу прямо: shared-хостинг часто кращий, якщо проєкт простий і ти хочеш мінімум рухів.
- Статичний сайт або невеликий сайт на популярній CMS.
- Потрібна панель керування і «натиснув — працює».
- Не хочеш займатися ОС, мережами, оновленнями системи.
У таких випадках shared — чесний варіант. Ти економиш час і фокусуєшся на контенті або бізнесі.
Коли Docker стає логічним вибором
Docker починає відпрацьовувати вкладення, коли:
- Потрібні конкретні версії середовища і залежностей.
- Проєкт має кілька сервісів: API, worker, база, кеш, черги.
- Потрібно швидко відтворювати однакові середовища для команди.
- Хочеш контроль над ресурсами і прозорість у логах/метриках.
Іноді досить одного факту: проєкт виріс і більше не вміщується в рамки панелі. Тоді контейнерний підхід перестає бути «цікавою технологією» і перетворюється на практичний інструмент.
Короткий кейс із практики: “чому на shared воно гальмувало”
Колись я переносив невеликий сервіс: API + фоновий воркер. На shared все працювало, але з дивними паузами. Запити інколи зависали, воркер відставав, а в логах — тиша.
Найгірше в таких історіях — неможливість нормально поміряти і відтворити. Немає доступу до процесів, немає зрозумілої картини ресурсів. Ти або віриш у випадковість, або підозрюєш все підряд.
Після перенесення у контейнери стало видно реальну причину: піки CPU і дискових операцій у моменти, коли сусідній акаунт генерував навантаження. Це не “поганий хостинг”, це природа shared. Коли проект чутливий до часу відповіді, така природа починає боліти.
Невеликий приклад підхідного compose без “вічного nginx”
Щоб не повторюватися з прикладами, покажу просту схему, яка часто трапляється у прикладних задачах: Telegram-бот + Redis для черги/станів. Це не “універсальний рецепт”, просто зрозумілий мінімум.
version: "3.8"
services:
bot:
image: python:3.12-slim
working_dir: /app
volumes:
- ./app:/app
environment:
- BOT_TOKEN=change_me
- REDIS_HOST=redis
command: bash -lc "pip install -r requirements.txt && python bot.py"
depends_on:
- redis
redis:
image: redis:7-alpine
Коли ти тримаєш таку схему в репозиторії, питання “як це запустити” зникає. Новий розробник підняв стек — і отримав те ж саме середовище.
Про вибір середовища: локально чи на сервері
Багато хто починає з Docker на робочому комп’ютері. Це нормально, але з часом з’являється бажання мати чисте середовище, де можна тестувати деплой, мережі, ресурси, без змішування з особистими задачами.
Тут зручно мати окремий Docker VPS, де ти експериментуєш із контейнерами без страху зламати локальну систему. Якщо проєкт переходить у роботу 24/7, окреме середовище теж додає спокою.
Ім’я бренда згадую лише як приклад із практики: у UkrLine таке рішення часто беруть саме розробники, які хочуть швидко підняти середовище під проєкт і мати контроль над своїм стеком.
Підсумок без пафосу: що обрати розробнику
Shared-хостинг і Docker — інструменти для різних задач. Shared бере простотою і швидким стартом. Docker бере повторюваністю, контролем і свободою щодо залежностей.
Якщо ти розробляєш застосунок, який росте, обростає сервісами, потребує стабільного середовища і нормального дебагу — контейнери часто стають логічним кроком.
А якщо мета — просто розмістити сайт і не думати про інфраструктуру, shared може бути найрозумнішим рішенням.